Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року Справа № 902/493/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М., Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця (далі - ФОП ОСОБА_1),

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2014

зі справи № 902/493/13

за позовом заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Вінниця, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Міністерства оборони України, м. Вінниця (далі - Прокурор, МО України, КЕВ м. Вінниці),

до ФОП ОСОБА_1

про стягнення 51 742,10 грн., розірвання договору та зобов'язання вчинити дії.

Судове засідання проведено за участю представників:

ФОП ОСОБА_1 - не з'яв.,

Прокурора - не з'яв.,

МО України - не з'яв.,

КЕВ м. Вінниці- Томчук М.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Прокурор та КЕВ м. Вінниці звернулися до господарського суду Вінницької області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з ФОП ОСОБА_1 орендної плати в сумі 37 156, 89 грн. за період 01.01.2011-23.09.2013, розірвання укладеного відповідачем та Вінницькою квартирно-експлуатаційною частиною МО України, правонаступником якої є КЕВ м. Вінниці, договору оренди від 01.01.2006 № 3/2006 (далі - Договір), та зобов'язання відповідача протягом п'ятнадцяти днів повернути за актом орендовані згідно з Договором нежитлові приміщення.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.12.2013 (колегія суддів у складі: суддя Матвійчук В.В. - головуючий, судді Маслій І.В., Мельник П.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 (колегія суддів у складі: суддя Бучинська Г.Б. - головуючий, судді Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) рішення місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь КЕВ м. Вінниці орендну плату за Договором у сумі 36 025, 09 грн.; Договір розірвано; відповідача зобов'язано повернути орендоване майно; в решті позову відмовлено.

ФОП ОСОБА_1, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, у касаційній скарзі просить Вищий господарський суд України дану постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі внаслідок порушення апеляційним господарським судом статей 11110 101 22 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначає, що: оскаржувану постанову прийнято незаконною судовою колегією; суд апеляційної інстанції прийняв та розглянув додаткові докази, неможливість подання яких до суду першої інстанції не було обґрунтовано - фактичні дані, встановлені рішенням у господарській справі № 8/66/2012/50003; апеляційний господарський суд після початку справи зобов'язав подати розрахунок заявленої до стягнення суми.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника КЕВ м. Вінниці, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

У прийнятті оскаржуваних судових рішень попередні судові інстанції виходили з таких фактичних даних:

- за умовами Договору Вінницька квартирно-експлуатаційна частина МО України, правонаступником якої є КЕВ м. Вінниці, передала ФОП ОСОБА_1 у платне строкове користування нерухоме військове майно (приміщення будівлі побутові інв. № 278 площею 78,9 м2 та 29,3 м2; приміщення будівлі сховища для техніки інв. № 304 площею 79,4 м2; технологічний майданчик площею 2 700 м2) за адресою: м. Вінниця, вул. Чехова, 8, яке знаходиться на балансі та обліку орендодавця та є державною власністю;

- строк Договору складає п'ять років з 01.01.2006 (пункт 10.1 Договору);

- 01.01.2006 орендоване майно передано за підписаним сторонами актом;

- згідно з пунктом 10.6 Договору за відсутності заяви орендаря про припинення Договору чи укладення його на новий строк, поданої за місяць до закінчення строку оренди, дія Договору припиняється;

- перелік підстав для припинення Договору наведено у пункті 10.9, а саме: закінчення строку Договору; приватизація орендованого майна або його загибель; дострокове розірвання Договору за згодою сторін або за рішенням суду; банкрутство орендаря; інші визначені чинним законодавством випадки;

- за пунктом 2.4 Договору орендар повертає орендоване майно згідно з актом приймання-передачі протягом місяця в належному стані, не гіршому, ніж на час передання його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу;

- орендоване майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.5 Договору);

- 13.04.2007 сторони уклали додатковий договір до Договору, згідно з яким у зв'язку з внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 18460 змінами до затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна пункт 3.1 Договору викладено в новій редакції: орендна плата (без ПДВ) за базовий - перший місяць оренди - січень 2007 року складає 2 868,71 грн.; орендна плата за наступні місяці визначається з урахуванням установленого індексу інфляції;

- 28.03.2007 ФОП ОСОБА_1 передав КЕВ м. Вінниці за актом приймання-передавання приміщення інв. № 304 площею 79,4 м2 та частину майданчика площею 600 м2, які було орендовано за Договором (т. 1 а.с. 32);

- 03.03.2008 ФОП ОСОБА_1 передав КЕВ м. Вінниці частину орендованого за Договором технологічного майданчика площею 1 500 м2, про що сторони склали акта приймання-передачі нерухомого майна (т.1, а.с. 33);

- докази повернення решти орендованого за Договором майна відсутні;

- отже, станом на січень 2011 року - вересень 2013 року ФОП ОСОБА_1 користувався набутим за Договором майном: побутовими приміщеннями інв. № 278 площею 78,9 м2 та 29,3 м2 та частиною технологічного майданчика площею 600 м2;

- відповідач грошове зобов'язання за Договором виконав частково.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:

- рішенням господарського суду Вінницької області від 27.09.2006 у справі № 7/114-06 за позовом ФОП ОСОБА_1, яке набрало законної сили, Договір визнано дійсним на підставі частини другої статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- рішенням господарського суду Вінницької області від 09.01.2013 у справі № 8/66/2012/5003, яке набрало законної сили, відмовлено у позові Прокурора до ФОП ОСОБА_1 про повернення переданого за Договором військового майна та усунення перешкод у користуванні відповідним майном; дане рішення ґрунтується на встановлених фактах про продовження дії Договору на його строк після 01.01.2011;

- 05.02.2013 КЕВ м. Вінниці надіслало ФОП ОСОБА_1 листа, в якому повідомило про розірвання Договору у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо орендної плати (т. 1, а.с. 230-232).

За змістом частини другої статті 793, статті 794 ЦК України (в редакціях, чинних на час укладення Договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню; договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Частиною першою статті 220 ЦК України визначено, що в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Місцевий господарський суд з посиланням на положення частини першої статті 220, частини другої статті 215 та частини першої статті 216 ЦК України дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, визнавши Договір недійсним та, відповідно, таким що не породжує жодних юридичних наслідків, у зв'язку з відсутністю доказів щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього правочину.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив, зокрема, з того, що дійсність Договору установлена рішенням господарського суду Вінницької області від 27.09.2006 у справі № 7/114-06, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання.

Суд апеляційної інстанції перевірив поданий позивачем розрахунок суми заборгованості. При цьому було встановлено, що сума, яка підлягає стягненню у погодженому в Договорі розмірі (враховуючи зміни до пункту 3.1 Договору, внесені 13.04.2007), складає 36 025,09 грн.

Частиною третьою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У частині першій статті 782 ЦК України зазначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

За приписом частини другої статті 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди

Апеляційним господарським судом з'ясовано, що, зокрема, протягом зазначеного в позові проміжку часу ФОП ОСОБА_1 плату за користування певним орендованим за Договором майном не перераховував, тому контрагент надіслав йому згадане повідомлення від 05.02.2013 про розірвання Договору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених норм дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог також у частині розірвання Договору та зобов'язання повернути орендоване майно.

Щодо доводів касаційної скарги про прийняття оскаржуваної постанови незаконним складом суду слід зазначити таке.

Статтею 21 ГПК України передбачено автоматизовану систему документообігу суду.

Відповідно до пункту 3.1.6 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, погодженого Головою Державної судової адміністрації України (далі - Положення), судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматичному розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді призначається головуючий суддя, а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - суддя-доповідач з числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності). Справа розглядається колегією суддів, до складу якої входить призначений автоматизованою системою головуючий суддя або суддя-доповідач. Засади формування колегії суддів визначаються зборами суддів відповідного суду з унеможливленням впливу на формування осіб, зацікавлених у результатах судового розгляду справи.

За змістом пункту 3.1.7 Положення збори суддів відповідного суду визначають засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу справ, зокрема, у випадку необхідності внесення змін до складу колегії суддів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням.

З матеріалів справи вбачається, що заміна суддів судової колегії, суддею доповідачем та головою якої під час повторного автоматичного розподілу було визначено суддю Бучинську Г.Б., здійснювалася відповідно до пункту 3.1.7 Положення розпорядженнями голови Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2014, від 24.06.2014 та в.о. голови цього суду від 04.06.2014 до початку розгляду апеляційної скарги по суті. Останнє, зокрема, підтверджується тим, що: ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.06.2014 розгляд справи було відкладено до 25.06.2014; оскаржувану постанову прийнято в судовому засіданні 25.06.2014. Розгляд справи по суті розпочався відповідною колегію суддів лише 25.06.2014.

Інші зазначені в касаційній скарзі порушення норм процесуального права не належать до числа тих, з якими чинне законодавство пов'язує необхідність скасування оскаржуваного судового акта.

Вищий господарський суд України погоджується з юридичною оцінкою обставин справи, наведеною в постанові апеляційного господарського суду.

Підстави для скасування даного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 зі справи № 902/493/13 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Палій